Одне з найпопулярніших народних свят. Свій початки веде від слов’янського бога Велеса або Волоса — бога достатку, охоронця худоби на землі і пастуха небесних стад. Його згадує автор «Слова о полку Ігоревім», у якому він називає Бояна Велесовим онуком. На цій підставі робиться висновок, що Велес був також покровителем поетів. З прийняттям християнства Велеса заступив священомученик Власій, єпископ міста Севастії, якому за приналежність до християнства близько 316 р. відрубали голову.Святий Влас, як і Георгій, вважається захисником і покровителем домашніх тварин. Літні люди подейкували, що Влас у цей день пильно наглядає за тваринами, и тому чоловіки нагадували своїм жінкам: «Дивіться, молодиці, щоб завтра принесли раненько водиці з криниці!». Нею наповнювали пляшечки, вкидали туди шматочки воску зі страсної свічки і ставили на покуть, де вона мала стояти три дні. В цей час Влас освячував її. Потім частину води вливали в криницю, а рештою скроплювали тварин.
Крім того, ті господарі, в яких було чимало худоби, спеціально замовляли молитву, після цього з іконою і святводою ішли до стайні, щоб благословити тварин. Під час молебня освячували і свічку, якою лікували хворе горло.
На Херсонщині в цей день відзначали так званий «Бабський празник». Жінки намагалися не працювати; винятком було — намикати три мички з клоччя, щоб ними «підкурити корову й теля». Під обід молодиці йшли до шинку і «замочували коров, щоб були лагідними». Потім, повернувшись додому, днищами (пристроєм, в який застромлювали гребеня) «били своїх чоловіків, аби вони були ласкавими до своїх дружин».
Після Власа невдовзі наступав піст, а отже і закінчувалися весілля. З цього приводу казали: «Оляся на заміж не ласся».
З Власом пов’язували і закінчення зими: «Прийшов Влас,— мовить прислів’я,— з печі злазь» чи «Пролив Улас олії на дороги — пора зимі вбирати ноги».
Якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.