В цей день юним попасичам дозволялося зібрати один удій з усіх тварин вигідно продати. Виручені, гроші йшли для власних потреб.
На Івано-Франківщині я почув вислів: «А ти сьогодні копав Петра?». Коли ж поцікавився, що це означає, то виявилося, що й дотепер на Прикарпатті існує давній звичай «копати Петра».
Напередодні Петра і Павла пастухи та сільські підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти (переважно пиріжки з сиром, капустою тощо), а також ставили наливку. Кожен намагався почастувати інших смаковитим їством. Нерідко й самі готували зі сметани й сиру та борошна пиріжки — мандрики.
Розмова точилася неквапом. Згадували цікаві бувальці, забавні історії. Брати участь у таких дійствах було за велику честь для підлітків. До свого товариства приймали не всіх і вважалося великою ганьбою, коли когось залишили «поза гуртом». Натомість старші чи однолітки нерідко намагалися засипати Петра, а тому за канавкою вели постійний нагляд.
Петропавлівське свято мало і свій пісенний цикл. Ось кілька таких співанок:
А ПА ПЕТРА ВОДА ТЕПЛА,
ЛИШ ВИ СЯ КУПАТИ,
ОЙ НА ПЕТРА ЛИЧКО БІЛЕ, ЛИШ БИ ЦІЛУВАТИ!
ОЙ НА ПЕТРА ВОДА ТЕПЛА,
ЛИШЕНЬ ТІ ПИТИ..
— ЯКИЙ, МАМЦЮ, ПЕТРУСЬ ФАЙНИЙ,
ЛИШ БИ ГО ЛЮБИТИ!
Якщо на Прикарпатті «копали Петра» не лише пастухи, то в інших регіонах це було виключно професійне свято. На Подністров’ї відпасувачі ходили селом, а господарі обдаровували їх продуктами та грішми. На Поліссі та Лівобережжі пастухи або господарі худоби спеціально готували мандрики. Особливо урочисто проходив цей обряд на Херсонщині. Кожна господиня призбирувала маслянку — сколотили, які залишалися після збиття масла,— зливала її в горнятко і стоплювала («створожувала»). З такого сиру, додавши яєць та борошна, робили кругленькі сирники, власне мандрики, які варили в олії чи смальці. Тому, й казали: «На Петра зозуля мандрикою вдавилася». Як відомо, з цього часу птаха вже припиняла свої співи.
Крім того, на Петра і Павла виготовляли з ячного борошна нового врожаю обрядовий хліб і несли його до церкви на посвяту. Священник розламував книшини і причащав, наче просковками, всіх присутніх. В Такий спосіб жінки віддячували Петрові, що запровадив цей не довготривалий піст (до речі, на Петра і Павла власне і завершувалася Петрівка).
Про Петрове свято в народі побутувало безліч прислів’їв:
Раз у рік Петра.
Бабське літо до Петра тілько.
До Петра молочка відерце, а по Петрові глек і той неповний.
До Петра не сподівайся тепла, а по Петрові та й по теплові.
На Петра і душа тепла.
Від Петра красне літо.
Йшло до Петра, а тепер до Різдва.
За Петра Афонського сонце повертається на зиму, а літо на жару, а з Спиридона Сонцеворота (25 грудня) сонце повертав на літо, а зима на мороз.
Кожний то знав, що святий Петро колоски підпалює.
На Петра колос, а на Іллю (2 серпня) жнива.
Не все в середу Петра.
По Петрові на дворі пусто, а в полі густо.
Соловей співає до Петра.
Як хліба вродили, то ні Петро, ні Павло їх не віднімуть.
Прийшов Петро — вирвав било (листок), прийшов Ілля— вирвав два, прийшов Спас (19 серпня) —бери рукавиці про запас, прийшла Пречиста (21 вересня) — на дереві чисто, а прийшла Покрова (14 жовтня) — на дереві голо.
Коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота.
Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.
Якщо на Петра один дощ — врожай непоганий, два — добрий, а три — багатий.